УПРАВЛІННЯ САМОРОЗВИТКОМ (САМОВДОСКОНАЛЕННЯМ) ВЧИТЕЛЯ

Анотація

Метою представленої статті є привернути увагу до міркувань, пов’язаних із саморозвитком, які дедалі яскравіші у педевтологічному дискурсі. Постійне підвищення кваліфікації за педагогічними професіями визначає ефективність навчання, оскільки досягнення учнів залежать переважно від майстерності вчителя. Сучасні очікування до вчителів, безперечно, інші, ніж багато років тому. Це є результатом зміни реальності, що нав’язує необхідність постійного підвищення власних компетенцій, не тільки професійних, а переважно пов’язаних з особистісним розвитком. Особистісний ріст є важливим аспектом професійного розвитку. Управління власним розвитком (самотворенням) передбачає, що людина є самотворцем, а простір самотворення – це новий метод переживання світу та свого місця в ньому. У статті аналізуються детермінанти процесу самовдосконалення та його структура, а також трансгресивна поведінка, залучена до цього процесу. Аналіз функціонування вчителя як творця самого себе закладений у напрямі концепції гуманістичної, емансипаторної та когнітивної психології. Результати педагогічних, соціологічних і психологічних досліджень свідчать про те, що вчителі як професійна група добре підготовлені за змістом і викладанням. Проте їхня психологічна підготовка є недостатньою. Усі представлені компетенції, що стосуються сфери самопізнання, дозволяють вчителю звільнитися від зовнішніх умов і загроз, збільшуючи зону своєї автономії. Самотворчі компетенції необхідні сучасному вчителю, їх формування пов’язане з необхідністю впровадження методів і змісту в процес навчання вчителів для формування навичок саморефлексії, самопрезентації, спілкування, ведення переговорів, використання стратегій розв’язання конфліктів.